Виставка Ukraine WOW на залізничному вокзалі у Києві «закохує» в країну

Виставка Ukraine WOW на залізничному вокзалі у Києві «закохує» в країну

Марина Клімчук

Для того, щоб потрапити у магічну подорож, українцям не обов'язково їхати на Кінгс-Кросс (вокзал у Лондоні, де знімалися сцени з «Гаррі Поттера» – ред.), варто лише завітати на Київський вокзал. Там, на платформі 14, є багажне відділення із рампою, в якому вміщується інтерактивна виставка Ukraine WOW. Нещодавно вона зустріла свого 250000-го гостя – це як усі жителі Голосіївського району Києва або Рівного. Журналісти Радіо Свобода разом із організаторами пройшлися виставкою, щоб побачити закулісся та бекстейдж Ukraine WOW.

Гамір вокзалу, гуркіт поїздів та вигуки людей: «Давай-но швидше, запізнюємося», які з валізами біжать до свого вагону, вже налаштовують тебе на подорож. На порозі багажного відділення з рампою нас зустріла організаторка виставки Юлія Соловей та запросила пройтися Ukraine WOW.

Виставка працює вже три місяці.

«Кожного разу, коли я сюди заходжу – це любов. По-перше, у нас зібралася вау-команда, і так я можу сказати про кожного: про охоронця, який зустрічає з усмішкою, про прибиральницю, яка раніше працювала на «Укрзалізниці», а тепер тут, про провідника, якого зняли з поїзда, а зараз він слідкує за порядком у вагоні-ресторані», – розповідає Юлія, яка приїжджає сюди майже щодня.

Багажне відділення з рампою, де зараз розміщена інтерактивна виставка Ukraine WOW, близько 20 років стояло прикрите банером без діла. Однак коли організатори побачили це місце, зазначили, що воно заслуговує бути «другим «Арсеналом». Локація залишила свою первозданну функцію: якщо заглянути під сценічний подіум, то можна побачити справжні рейки, які лежать по обидва боки будови.

Свою екскурсію ми починаємо із першого, що бачить гість при вході до виставки – це слова на стіні, що означають освідчення в коханні. Юлія каже, що це форма, яка пояснює всю суть проєкту, адже Ukraine WOW – для того, аби заново закохатися у свою країну.

Далі – фотозона, де розміщені близько 200 валіз, які збирали по всій країні. Вони символізують початок подорожі.

«Щире вау – це вау дитини», – впевнені організатори. Тому, аби заново відчути себе маленьким та згадати перший смак подорожі, ми заходимо у зону «Купе». Там розташоване велике спальне місце, на столі стоїть чашка з чаєм, а за вікном видніється Київський вокзал. Підійти ближче, а поготів сісти на постіль, майже неможливо. Біля великого купе скупчилися та фотографуються відвідувачі. Це – одне з найпопулярніших місць виставки.

Юлія жартує, що ця локація ставала реальним ліжком для тих, хто залишався на ніч монтувати експонати.

Від розмови нас відволікає глухий звук дзвону. Поміж двох фотозон розташований історичний дзвін, який на перших вокзалах виконував важливу функцію:

перший удар – готуємося до подорожі;

другий – можна зайняти місця у вагонах;

третій – подорож починається.

У наступній залі – людей вже більше. Перше, що впало в око – квитки, які ми ще не можемо упіймати, панорами із зображеннями краєвидів України та обличчя Батьківщини-матері.

«Подорож почалася. Ця зона – «Душевні розмови». Тут ми знайомимося зі своїми попутниками, вперше чуємо звуки моря, стадіону, трембіти. 4 листопада ми відкривали виставку для залізничників. До нас мав приїхати міністр інфраструктури України о третій годині дня. Але вночі нам повідомили, що зустріч переноситься на десяту годину, а вже о восьмій нам потрібно здати локацію. Істерики не було. Ми все робили у шаленому темпі. За 10 хвилин, як мав прийти міністр, ми запускаємо квитки вперше, аби протестити, як вони літатимуть. Через 5 хвилин дивлюся, а там – лише клаптики. Тобто листи літали так швидко, що порізали один одного», – каже Юлія.

Юлія додала, що напрямки на цих квитках – це 100 міст України, в яких варто побувати. Створювали їх на основі контенту, який є на виставці. Із цього боку ми лише можемо дивитися, як люди ловлять квитки. Наша черга буде пізніше. Перед тим потрібно насолодитися всією виставкою.

Різні люди об'єднали зусилля, щоб створити Ukraine WOW. Чорні бокси із панорамами України теж були реалізовані не у два кліки. Перед тим, як здавати проєкт до друку, організатори зрозуміли, що навіть на найкращих фотостоках не вистачає розміру зображення, аби якісно надрукувати їх на три метри.

«Це була неділя, одинадцята година ночі. Я почала шукати панорами в інтернеті. Знайшла на одному сайті. Телефоную і водночас розумію, що зараз або всі вже сплять, або зайняті своїми справами. На щастя, мені відповіли. В усій експресії, любові та надії я розповіла про майбутній проєкт. Мій респондент повідомив, що завтра о восьмій годині ранку передасть макети», – розповідає Юлія Соловей.

За кубами на лавці сидять троє людей, не відриваючи очей від екрану. На відео показують Україну за 10 хвилин. На зображенні – краєвиди, які бачать пасажири під час подорожі поїздом «Лисичанськ – Ужгород». Від сходу до заходу він їде 31 годину.

«Найдивнішим завданням операторів стало проїхати в поїзді три дні. Вони їхали з Києва в Лисичанськ. Звідти потягом в Ужгород. А з Ужгорода назад до Києва. Вони знімали найгарніші місця. Все це вмістилося у десятихвилинний ролик», – каже Юлія.

Не встигли ми насолодитися фільмом, як вже час було йди дивитися на «Вікусю». Так називають Батьківщину-матір організатори. Саме вона була однією із перших експонатів, які з'явилися на Ukraine WOW. Її будували три тижні 24 на 7. У багажному відділенні з рампою жили архітектори, які спали на шматках пінопласту.

«Як тільки не називали Батьківщину-матір. І «баба з мечем», і «Вікторія Петрівна». Вікторія – це перемога, а Петрівна – по-батькові дружини Леоніда Брежнєва, з якою він приїжджав на відкриття. А у нас вона – просто «Вікуся» – додала Юлія.

Поки ми розмовляли про похідне прізвисько статуї, до неї вже вишикувалася чималенька черга, яка хотіла зайти всередину, та черга до VR-окулярів, через які можна політати над самою «Вікусею» та побачити Київ з висоти пташиного польоту.

У блоці «Душевні розмови» люди читають безліч інформації про економіку, культуру та географію України. Тут – і ексклюзивні монети, і першодруки, і інформація про історичних та політичних діячів України.

Біля нас відвідувачі крутять колесо передбачень, у навушниках дівчина слухає історію українських грошей, а група дітей фотографується біля локомотива.

Юлія розповідає, що експонат демонструє те, який має вигляд двигун локомотива: «Залізничники – дуже прямолінійні та робочі люди. Є команда – зроблять. Вони ніколи не скажуть: «Ні». Або «подумаємо», або «завтра о восьмій ранку буде». Тому коли ми попросили привезти локомотив, то наступного дня він вже був на локації».

Ukraine WOW має багато коштовних і цінних експонатів. Юлія ділиться, що кожного разу, коли проводить екскурсії, запитує: «Чи знає хтось Архипенка?». І лише в поодиноких випадках, каже, люди підносять руки. Скульптури, що розташовані на виставці, надали з приватних колекцій.

Неподалік від них захована таємна кімната, в якій провідні художниці з текстилю створювали картину на очах у гостей. Щодня дві сестри Борисенки робили килим із візерунком WOW.

«Ми хотіли, щоб українська історія ткацтва ожила. Тому запросили майстринь. Вони зробили килим до Нового року. А далі що? І тоді ми зрозуміли, що хочемо дати можливість кожному гостю покласти свою нитку. Тому щодня одна із майстринь зустрічає у кімнаті гостей та пояснює їм культуру та техніку ткацтва» – ділиться організаторка.

Коли ти вже сказав так багато, що тобі ніяково, коли вже не хочеш розмовляти, а книгу забув вдома, залишається милуватися «Краєвидом за вікном» – таку назву і має наступний блок нашої подорожі виставкою Ukraine WOW.

«Вау, сніг», – голосно говорить хтось зі школярів, які прийшли на екскурсію. «Хоч тут ми його побачимо», – каже інший. І масово клас стає під машину, яка випускає «сніжну» суміш і ловить її руками. Водночас Юлія каже, що швидше потрібно спробувати інтерактивні можливості, які присутні на цій локації, бо на них завжди черга.

Цю інсталяцію ставили однією із перших, а поїзд заганяли останнім і закривали за ним ворота. Активаторами ми увімкнули місяць, маяки та вітряки. А поряд діти змагаються, хто наступний активує поїзд, який буде їхати повз засніжену землю.

Час спати. Списаний вагон «Укрзалізниці» став рожевою інсталяцією, яка водночас є фотозоною, до якої вишукалася черга. Ми проходимо повз дівчат, які роблять фото на рожевому тлі, і потрапляємо у «Царство сну». Білі стіни з чорними лініями – ілюзорний простір. У вагоні тиша. Усі відвідувачі прилинули до подушок і слухають храп, колискову чи мрії українців – як пощастить.

«У соцмережах ми просили людей, щоб ті поділилися їхньою мрією. Відбирали найцікавіші. Ми хотіли, щоб голоси були не акторські, щоб люди самі озвучували свої думки. Але коли справа дійшла до запису, люди починали включати акторські здібності і складно було їх вивести на щирі емоції. Ми додали різні звуки, які можна почути у поїзді вночі. Кумедно було, коли у робочий чат пишуть: «Ярославо, Юліє, затвердіть звук храпу, будь ласка», – сміється організаторка.

«Ну все, ми зупиняємося», – додає Юлія. Ми прийшли на передостанній блок, який має назву «Зупинка». Коли потяг зупиняється, ми самі вирішуємо, чи залишатися нам у купе, чи виходити дихати свіжим повітрям. Ми обрали другий варіант. Перше, що показала організаторка, коли ми вийшли з поїзда – це кімнату, яка присвячена Криму. Коли ми зайшли, у пустому приміщенні стояла школярка і розглядала листи, надіслані з анексованої Росією частини України.

«Дуже зачіпає, правда? Ми зібрали спогади людей, малюнки, записки з Криму. Через кілька днів після відкриття ми помітили, що люди почали дописувати свої думки. Пишуть: «Крим, ми сумуємо», «Крим – це Україна». Ці мушлі ми привезли звідти. Нам це було принципово», – розповідає Юлія.

«Мамо, пішли в «Тунель кохання», – почули ми поряд і вирішили прослідувати за великою родиною. У непомітній кімнаті заховалося одне з надбань «Укрзалізниці» – «Тунель кохання», що на Рівненщині. Організаторка розповіла, що під час створення цього експонату підрядники запропонували зробити рейки дерев'яними. Вони зазначали, що так буде гарніше і естетичніше. Однак залізничники наполягли на тому, аби зробити їх все ж таки оригінальними.

«Вони проклали шість метрів колії. Шість! Бачили б ви, як чоловіки їх сюди заносили. Але ці колії додають цінності цьому місцю».

У просторі побудована конструкція з квадратів, які відкриваються як шафи. Юлія запропонувала нам відкрити один з них – і на нас подув «вітер з Чорного моря», з місця, де є парусна школа. Другою нам трапилася шафка із «сюрпризом». Довелося засунути руку у невідомість і здогадатися, без чого неможлива подорож в поїзді. Там було насіння. Через третю шафу ми потрапили у локацію, яка присвячена художниці Поліні Райко.

Велика хата-мазанка стояла посеред кімнати. Ця хата була побудована ще до того, як тут стояли всі стіни. Вона має на меті показати те, що і села в Україні – вау.

Поліна Райко – художниця, яка працювала усе життя на полі. На схилі літ у неї помер чоловік, син потрапив до в'язниці, а дочка – в автокатастрофу. Поліна втратила всю родину. У 69 років вона взяла до рук пензлик і почала малювати на стінах своєї хати.

«Це – неймовірні малюнки. Після її смерті хату купила родина з Канади. Зараз малюнки починають зникати, оскільки фарба була дешева. Аби розповісти гостям про не зовсім відому історію, ми вирішили відтворити цю хату у нас на виставці», – зазначила організаторка.

Юлія також зізналася, що усі стіни, які ми бачимо у багажному відділенні, перефарбовували близько 40 разів. Багато експонатів не були готові до такого напливу людей, тому 20% виставки довелося ремонтували.

Наприкінці будь-якої подорожі пасажири мають зібрати свій «Багаж». На Ukraine WOW «Багаж» – це знання, які ми отримали протягом часу, який тут провели. Тож останній блок – це інтерактивні тести на знання власної країни.

Це Сковорода?

Та ні, це ж Леся Українка, – сміється один із відвідувачів виставки.

Гості вгадують відомих українців по їхніх силуетах. Поряд із ними – дівчина з хлопцем проходять тест на знання географії.

Я набрав 9 з 10, – каже він.

Усі ці діалоги відбуваються в унісон із звуками биття серця, до якого можна доторкнутися – і воно почне стукати сильніше.

Чимала черга охочих вишикувалася до VR-окулярів, через які можна «стати в бій» з Олександром Усиком.

Неподалік на стіні намальований контур України з наліпками. Гості клеять їх на ті регіони, звідки вони родом. Юлія зазначає, що з перших днів рожеві кола заполонили Київську і Донецьку області. На сусідній же стіні – запитання: «Куди б ви хотіли поїхати в Україні?». Найбільше відповідей – про Крим та Закарпаття.

Подорож закінчується. Нарешті ми можемо зловити той квиток, який був недосяжний на початку екскурсії. Протягом усієї мандрівки ми чули схвальні відгуки та слово «вау» майже біля кожної експозиції. Тисячі фотографій у соцмережах – це не єдиний фідбек від гостей, розповідає Юлія. Вона згадує, що на третій день виставки до неї підійшла бабуся і з серйозним обличчям попросила книгу відгуків.

«У нас книги не було. Я дістала блокнот і сказала їй, що вона буде перша, хто залишить відгук. Вона писала щось близько трьох хвилин. Потім я читаю, а там – слова вдячності. Бабуся розповіла, що так довго живе в Україні і не знала, що у нас є стільки прекрасного».

Від вересня 2019 року організатори жили у багажному відділенні з рампою. Кажуть, що кількість історій, які можна відкривати в Україні, безмежна, і «Україна може бути вау, лише коли ми самі вау».

«З чим асоціюється Україна? Із війною, Чорнобилем, корупцією. Своєю виставкою ми хотіли відійти від Україна воу, до Україна вау. І, здається, у нас вийшло», – каже Юлія.

Інтерактивну виставку Ukraine WOW реалізовували «Укрзалізниця» разом з агенцією Gres Todorchuk. Її відкрили до Дня залізничника на станції «Київ-Пасажирський». Виставка працюватиме до 29 лютого.

Добавить комментарий

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив